Особливістю фізики як навчального предмета є його спрямо­ваність на використання знань, умінь і навичок у житті. Навчан­ня фізики у кінцевому результаті має не тільки дати суму знань, а й сформувати достатній рівень компетенції. Тому складови­ми навчальних досягнень учнів з курсу фізики є не лише во­лодіння навчальним матеріалом та здатність його відтворювати, а й уміння та навички знаходити потрібну інформацію, аналізу­вати її та застосовувати в стандартних і нестандартних ситуаці­ях у межах вимог навчальної програми до результатів навчання.

 Відтак оцінюванню підлягає:

1) рівень володіння теоретичними знаннями, що їх можна виявити під час усного чи письмового опитування, тестування;

2) рівень умінь використовувати теоретичні знання під час розв'язування задач різного типу (розрахункових, експериментальних, якісних);

3) рівень володіння практичними уміннями та навичками, що їх можна виявити під час виконання лабораторних робіт і фізичного практикуму;

4) зміст і якість творчих робіт учнів (рефератів, творчих ек­спериментальних робіт,  виготовлення  приладів,  комп'ютерне моделювання фізичних процесів тощо).

Основними видами оцінювання є: поточне, тематичне, підсумкове за семестр, підсумкове річне оцінювання та державна підсумкова атестація.

Поточне оцінювання носить заохочувальний, стимулюючий та діагностико-коригуючий характер, його необхідність визначається  вчителем.

Під час виставлення оцінки за тему необхідно враховувати всі вищезазначені складові оцінювання рівня навчальних досяг­нень. Можна запропонувати такі способи виставлення тематич­ної оцінки:

• за результатами двох видів робіт — виконання контрольної роботи, яка включає теоретичні питання і задачі, та практичної складової теми, що враховує поточні оцінки за лабо­раторні та експериментальні роботи або їх підсумкову оцін­ку;

•   залік, проведений у письмовій, усній чи комбінованій фор­мах, завдання до якого включають питання з теорії, задачі й експериментальні завдання;

•  узагальнення поточних оцінок за всі види робіт (за згодою учня).

Об'єктами оцінювання є знання та вміння учнів, а також рівень розвитку їхнього фізичного мислення. Під час оцінюван­ня враховуються знання учнів про:

–     фізичні явища і процеси: ознаки явища чи процесу, за яки­ми вони відбуваються, зв'язок явища чи процесу з іншими, їх пояснення на основі наукової теорії, приклади використання;

– фізичні досліди та спостереження: мета досліду чи спос­тереження, схема, умови, за наявності яких здійснюється дослід чи спостереження, перебіг і результати досліду чи спостережен­ня;

–     фізичні величини: властивості, що характеризуються цим поняттям (величиною), зв'язок з іншими величинами (формула), означення величини, одиниці  фізичної величини, способи її вимірювання;

– закони: формулювання та математичний вираз закону; досліди, що підтверджують його справедливість, приклади вра­хування і застосування його на практиці, межі застосування, умови застосування (для учнів старшої школи);

– фізичні теорії: дослідне обґрунтування теорії, основні по­ложення, закони і принципи цієї теорії, основні наслідки; прак­тичні застосування, межі застосування цієї теорії (для учнів старшої школи);

– прилади чи пристрої, механізми і машини, технології: призначення, принцип дії та схема будови; застосування і прави­ла користування, переваги та недоліки.

Зміст контролю повинен співвідноситись зі змістом навчан­ня в конкретному типі (профілі) навчального закладу. Засоби контролю мають відповідати загальній спрямованості навчально-виховного процесу в умовах здійснення профільної дифе­ренціації.

При цьому враховуються:

– обсяг відтвореної інформації та її співвідношення з обся­гом одержаної учнем інформації (її повнота);

– обсяг інформації, здобутої учнем, та її доцільність;

– рівень самостійності в оволодінні теоретичними знаннями;

– частота використання допомоги вчителя;

– кількість помилок і недоліків у відповіді.

Помилка свідчить про те, що учень не оволодів основними знаннями і вміннями. Якщо одна й та сама помилка (недолік) неодноразово трапляється у відповіді, то вона трактується як одна помилка (недолік).

Недоліки свідчать про недостатньо міцне засвоєння (від­сутність) основних знань та вмінь, які відповідно до програми не вважаються основними. Недоліком вважається помилка, до­пущена в одних випадках і не допущена в інших, таких самих випадках.

Закреслення та виправлення у письмових роботах свідчать про пошук правильного рішення і не вважаються недоліком.

 Семест­ровий бал не є середнім арифметичним, він вистав­ляється з урахуванням взаємозв'язку між темами (підтемами), що вивчалися у семестрі.

Навчальні досягнення учнів характеризуються за таки­ми рівнями:

I. Початковий рівень: відповідь учня при відтворенні на­вчального матеріалу елементарна, фрагментарна, зумовлена не­чіткими уявленнями про предмети і явища; діяльність учня здійснюється під керівництвом учителя.

II. Середній рівень: знання неповні, поверхові, учень відтво­рює основний навчальний матеріал, але недостатньо осмислено, має проблеми з аналізуванням та формулюванням висновків; здатний виконувати завдання за зразком.

III. Достатній рівень: учень знає істотні ознаки понять, явищ, закономірностей, зв'язки між ними, самостійно застосо­вує знання у стандартних ситуаціях, уміє аналізувати, робити висновки, виправляти допущені помилки. Відповідь учня повна, логічна, обґрунтована; розуміння пов'язане з одиничними обра­зами, не узагальнене.

IV. Високий рівень: учень мас глибокі, міцні, узагальнені знання про предмети, явища, поняття, теорії, їхні суттєві ознаки та зв'язок останніх з іншими поняттями; здатний використову­вати знання як у стандартних, так і в нестандартних ситуаціях.